Типи української інтелігенції в драмах М. Старицького та І. Карпенка-Карого

Abstract

ХІХ століття збагатилося визначними постатями української літератури, художня спадщина яких характеризується тематичним, стильовим та жанровим новаторством. Поряд із багатьма видатними майстрами слова є і Михайло Старицький та Іван КарпенкоКарий. В українську літературу вони увійшли насамперед як видатні письменники та театральні діячі свого часу. Кожен з них чимало зробив для розвитку українського театру. Певна річ, кожний проявив новаторські риси у своїх творах та увіковічнив своє ім′я на світовій алеї. Недарма М.Старицького прозвали батьком українського театру. Адже, як відомо, задля розвитку театру митець навіть продав свій родинний маєток. Саме він по праву вважається засновником та меценатом першого українського професійного театру. Тому і не дивно, що з’являється його знаменита драма «Талан», в якій вперше змальовано побут представників театрального мистецтва та драма « Не судилось», де розкривається різнорідність народницької української інтелігенції 60-х років ХІХ ст. Будучи невід’ємною частиною театру, письменник вирішує розкрити в драмі «Талан» тему життя творчої інтелігенції. Показавши буденне, бурхливе життя акторів театру поза сценою, автор постає перед нами новатором. Варто зазначити, що митець порушив чимало проблем, які не втратили свою актуальність і сьогодні. Разом з цим він перший порушує проблему творчої особистості та зовнішнього конфлікту між героєм та оточенням в образі головної героїні драми «Талан» – Марії Лучицької. Багатогранна діяльність і плідна творчість М.Старицького отримали високу оцінку як сучасників, так і пізніших шанувальників творчості митця. До прикладу, І. Франко у статті «Михайло Старицький» відзначив новаторські риси поета, високий професіоналізм у театральній справі, охарактеризував його як письменника з «виробленою духовною фізіономією», виразно-індивідуальною манерою письма1 . Високо цінувала діяльність Старицького і Леся Українка, особливо, його піонерство в піднесенні й розвитку українського письменства в цілому, а також національної свідомості народу.