Відображення самотності крізь призму особистих драм

Abstract

Резюме. «Кімната для печалі» – збірка сюжетно не пов’язаних між собою оповідань Андрія Любки, які, однак, можна вважати й романом, якщо прийняти тезу, що головним героєм цього роману є самотність. Покинуті, ревниві, зовсім юні й поглинуті спогадами про вже прожите життя – усі ці люди на межі відчаю знаходять власне місце для плекання туги, кімнату для печалі, захисну мушлю. Знаходять, бо знають: саме самотність – найприродніший стан людини (с. 2). Любка Андрій - молодий закарпатський прозаїк, поет, перекладач та есеїст, народився 1987 року в Латвії, а тепер мешкає в м. Ужгород. Лауреат літературної премії «Дебют-2007». Активний учасник українських та міжнародних культурних заходів. Окремі вірші перекладені декількома мовами. «Кімната для печалі» є десятою книгою автора, об’єднуючи 11 різнорідних історій, де головну роль відведено темі самотності. Актуальність теми полягає в тому, що в житті кожного наступає рано чи пізно період ретриту (усамітнення), коли хочеться відступити для духовної і психологічної праці над собою, чи повернутися у минуле, як декотрі герої оповідань, щоб повторно пережити найкращі моменти життя. Книга, безумовно, потребує в якійсь мірі і розуміння, і життєвої зрілості від читачів, і емоційного спокою. «Кімната для печалі» була номінована на найкращу книгу року 2016.