Метод бесіди на заняттях української мови та шляхи його вдосконалення

Abstract

Резюме. Актуальність теми. Вивчення української мови є необхідною складовою навчального процесу. На різних етапах її засвоєння вчителі використовують певні методи. Вони повинні відповідати віковим особливостям школярів. Варто зауважити, що на сучасному етапі розвитку педагогіки та методики нема одностайної думки щодо поняття «методу». Це спричинено тим, що науковці мають різні погляди. Цим питанням займалися такі відомі науковці та методисти, як наприклад, А. Алексюк, П. Олійник, Н. Волкова, М. Махмутов та ін. Оскільки погляди стосовно поняття «методу» серед вчених розбігаються, тому класифікацій існує безліч. Цю проблему досліджували Л. Рожило, М. Шкільник, Є. Пасічник, П. Підкасистий та ін. Незалежно від основ типологій, то в кожному з них можна знайти елементи словесних методів. Варто зауважити, що конкретно їх так не називають. Наприклад, С. Чавдаров, В. Масальський виокремлювали зв’язний виклад вчителя та бесіду, В. Капінос ‒ метод пояснення нового матеріалу та евристичну бесіду. Однак у кожній із класифікацій є бесіда без конкретизації виду, а в окремих випадках, зокрема В. Капіноса ‒ евристична бесіда. Для застосування бесіди на уроках української мови необхідно розуміти її мету незалежно від її виду. Кожна з них характеризується наступними факторами: 1) чіткістю й логічністю побудови запитання; 2) питання не повинні наводити на відповідь; 3) зрозумілістю; 4) відповідати меті уроку; 5) взаємодією педагога та учнів; Бесідою керує вчитель, тому він має бути широко обізнаним із навчальним матеріалом. Якщо учень не може відповісти на питання, то педагог має перефразувати таким чином, щоб він міг це зробити. Незалежно від типу уроку бесіду можна використовувати на різних її етапах. Цим питанням займалися такі відомі методисти, як наприклад, О. Біляєв та С. Лукач.