Художня свідомість українців: метафора як словесно-образна форма освоєння світу (на мовному матеріалі поезії XX ст.)

Abstract

Резюме. У сучасній науці метафору трактують як образну форму раціональності, лінгвоментальний інструмент пізнання і перетворення світу. Вона виникає в процесі творчості і є результатом цілеспрямованих свідомих естетичних пошуків. Ще романтики ХVІІІ ст. Новаліс і Ф.-В.-Й. Шеллінг вважали метафору засобом проникнення в таємничу сутність речей. Сучасні вчені доводять, метафора є найкоротшим і нетривіальним шляхом до істини (Л. Мацько). Художня метафора виявляє індивідуально-авторське світосприймання і світорозуміння, індивідуально-авторську образну інтерпретацію співвідношень об’єктів, але водночас ґрунтується на колективному досвіді. Художні метафори можуть бути взаємозумовленими і взаємозалежними та утворювати системні єдності. Виявлення й аналіз базових метафоричних моделей та їх типових реалізацій у різні періоди розвитку літератури дає змогу з’ясувати особливості національного поетичного світогляду та його еволюцію впродовж певного відрізку часу.