До питання мовної політики та мовного планування на Закарпатті в період першої Чехословацької Республіки

Abstract

Резюме. Поняття «державна мова», «офіційна мова» і «мова меншини» не мають загальноприйнятого визначення у міжнародному праві. У Центральній та Східній Європі зазвичай державною визнають мову більшості населення конкретної країни, у якій вона виконує і функцію офіційної. У міжвоєнній Чехословаччині Закон «Про мову» 1920 року передбачив можливість поряд із державною мовою використовувати на території Підкарпатської Русі у сфері державного управління, культури, освіти мову слов'янського населення, яке складало абсолютну більшість у регіоні. Таким способом їм забезпечили більший ступінь політичної, культурної та мовної автономії, ніж будьколи раніше. Але ця мовна свобода також винесла на поверхню практичні проблеми. Насамперед, у цей період існувало три літературні варіанти мови, які мали роль офіційної в регіоні. У статті проаналізовано ставлення державних керівників і місцевих інтелектуалів до цих мовних варіантів.

Abstract. The concepts of state language, official language, and minority language do not have a generally accepted definition in international law. In Central and Eastern Europe, the state language is usually the language of the majority of the population of a particular country, in which it also serves as the official language. In interwar Czechoslovakia, the 1920 Language Law allowed the use of the language of the Slavic population, which constituted the absolute majority in the territory of Transcarpathia, as the official language in administration, office work, culture and education, granting the region's Slavs a greater degree of political, cultural and linguistic autonomy than they had ever enjoyed. But this linguistic freedom also brought practical problems to the surface. First of all, during this period there were three standard versions of the language adopted as the official language of the region. This article analyses the attitudes of the state and local intellectuals towards these language variants.

Az államnyelv, a hivatalos nyelv és a kisebbségi nyelv fogalmának nincs általánosan elfogadott meghatározása a nemzetközi jogban. Közép- és Kelet-Európában az államnyelv általában az adott ország lakossága többségének nyelve, amely egyben hivatalos nyelv is. A két világháború közötti Csehszlovákiában az 1920. évi nyelvtörvény lehetővé tette az államnyelv mellett a Kárpátalja területén abszolút többséget alkotó szláv népesség nyelvének használatát a közigazgatásban, a hivatalokban, a kultúrában és az oktatásban is, nagyobb fokú politikai, kulturális és nyelvi önállóságot biztosítva a régióbanélő szlávoknak, mint amilyet azok valaha is élveztek. Ez a nyelvi szabadság azonban gyakorlati problémákat is a felszínre hozott. Elsősorban azt, hogy a régióban hivatalos nyelvként elfogadott nyelvnek három sztenderd változata volt használatos ebben az időszakban. A tanulmányban az államnak és a helyi értelmiség képviselőinek ezekhez a nyelvváltozatokhoz való viszonyát elemezzük.