Образ «нової» жінки в ранній прозі Ольги Кобилянської

Abstract

Ольга Кобилянська сформувалася як митець у дев’яностих роках ХІХ століття, коли література зазнавала кардинальних змін. Її погляди зовсім не відповідали тому баченню, що, головним чином, спиралася на народницьку традицію й орієнтувалась на твори П.Куліша, Г.Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка. Помітний вплив на формування світогляду письменниці мала філософія Ф.Ніцше. Як слушно зазначала К.Семенюк, «вплив західноєвропейської літератури, різної за напрямками і змістом, призвів до того, що художня практика О. Кобилянської – самобутнє явище в українській літературі – розвивалася в неоромантичному, символічному, та імпресіоністичному напрямах. Кожен із цих напрямків має свою специфіку та ґенезу, що не заперечує їх взаємодію і взаємопереходи. Саме в межах модернізму як єдності різних напрямків письменниця реалізує своє завдання – показати гармонію, рух до самовдосконалення, довершеності людини, творячи свій поетичний світ на засадах єдності добра та краси, які є стержнем її художньої спадщини»1 . Ще однією рисою неоромантичних творів О. Кобилянської є поєднання живопису, музики в літературі. Письменниця вбачала між родами мистецтв реальні зв’язки, які дозволяють переводити враження від одного виду мистецтва на мову іншого («Valse melancolique», «Людина»)»2 . За Ольгою Кобилянською вже з перших її творів закріпилася слава модерністки, тож саме цей період життя і творчості визначної белетристки викликав чималу увагу критиків і літературознавців. Їй присвячувалися статті А. Кримський, О.Маковей, Леся Українка, І. Франко, Г. Хоткевич та інші. У ХХ столітті творчість письменниці досліджувалася в працях М. Комишанченка, О. Бабишкіна, Ю.Мулика-Луцика, Л.Луціва, Н.Томашука, М.Лещенко, Е. Панчука, В. Вознюка, Ф. Погребенника та ін.