Ономастика у романі Андрія Любки «Карбід»

Abstract

Актуальність теми дослідження. Багатющим пластом мови є власні назви (оніми), яких у кожній мові набагато більше, ніж назв загальних (апелятивів). Інтерес до ономастичних досліджень в Україні почав активно розвиватись ще у середині ХХ століття, об’єктом яких були переважно реальні власні назви – топоніми, антропоніми, зооніми та ін. З 1960-1980 років розпочато також вивчення літературних онімів, спрямоване на виявлення їх функціонування у художньому тексті. Сформувались окремі школи (Одеська, Донецька та Ужгородська), видано спеціальні словники, монографії, виконано чимало дисертаційних досліджень. Основоположними у цій ділянці ономастики стали праці Ю. Карпенка, В. Михайлова, Є. Отіна. Дещо пізніше з’явились роботи Л. Белея, В. Галич, В. Калінкіна, М. Карпенко, Г. Лукаш, О. Немировської, Т. Немировської, К. Харламова та ін. У полі зору мовознавців опинилися оніми різних жанрів художніх творів, поезії, народних пісень, казок тощо. Дослідники почали вивчати ономастикон художніх творів окремих письменників, коло яких постійно розширюється. З-поміж письменників різних епох і напрямків виявилися й закарпатоукраїнські майстри слова І. Долгош, А. Дурунда, Д. Кешеля, В. Ладижець, Ю. Мейгеш, І. Невицька, Ф. Потушняк, Ю. Станинець, М. Томчаній, П. Ходанич, І. Чендей та ін.