Cтилістичні особливості діалектної лексики у мові художньої літератури

Abstract

Взаємодія української літературної мови та регіональних діалектів відбувалася впродовж її історичного розвитку. Ця взаємодія в основному виявляється у «написанні» слів, які тривалий час увійшли до регіональних діалектів. Літературну мову доповнює діалектика через мову художніх творів, публіцистики, наукової літератури, особливо фольклору, етнології, усного мовлення, лексикографічних творів (діалектних і змішаних словників). У наш час діалекти взаємодіють з іншими формами мови: літературними мовами, повсякденними розмовними мовами та напівмовами, тобто можна сказати, що чистих діалектів більше не існує. Сучасне мовознавство розглядає діалектне мовлення як рівноправне уявлення про національну мову і, таким чином, усе більше бачить її літературну обробку. Враховуючи те, що літературна мова та її норми історично змінні, тлумачення окремих одиниць як діалектів також історично змінювалося. У нормативних словниках сучасної української мови є велика кількість діалектних слів. Відповідні стилістичні огляди цих слів свідчать про їх поширення та про те, що вони знаходяться в межах загальнолітературних норм [13, с. 14 –15]. З другої половини ХІХ до початку ХХ століття суттєво змінилися семантичні та стилістичні особливості слів. Якщо рання літературна мова була насичена звичайними словами і словами з особливим значенням, то пізніші письменники прагнули знайти в народних словах слова з високими стилістичними ознаками, які задовольняють зростаючу потребу в поетичному вираженні [23, с. 19].