Людина Закарпатського порубіжжя: полікультурність, парадигми прикордоння та місцеві ментальні кордони в центрі Європи

Abstract

Резюме. Закарпатець кінця XX – початку XXI ст. – вже за місцем народження, за своєю споконвічною культурною ситуацією – людина пограниччя. Трудова міграція, в якій він проводить основну частину життя, ще більш посилює це. До того ж постійна присутність «Іншого» на нашому з ним спільному життєвому прикордонні не становить для місцевого мешканця суттєвої небезпеки. Крім цих цілком очевидних прикордонностей, погранична, всередині себе, чи не всією собою, – сама Закарпатська область, яка встигла побувати і угорською Північчю, і австро-угорським та чехословацьким Сходом: складне міжсвіття, де протягом багатьох років накладалися один на одного, просвічувались одна крізь одну угорська, румунська, чеська, українська та ін. культури, завжди взаємодіяли, часто змагалися, але, у всякому разі, ніколи не співпадали між собою. Додайте сюди ще й культуру єврейську, дуже потужну аж до її знищення, яка однак з усіма названими перетиналася мінімально. У такій, здавалося б, околиці (всі центри, що визначають порядок життя, – десь далеко) є щось дуже протилежне провінційності, яка, по суті, – закритість, ізольованість, вузькість. Тут же, навпаки, – відкритість різних світів; пропускна мембрана – край вбирає в себе, хоча б частково, все, що крізь себе пропускає. У певному сенсі у таких «мембранних» культур навіть є переваги перед більш однорідними, «центральними». Поєднання різних елементів культур, їх взаємопроекції і навіть своєрідна боротьба (поки вона не обертається знищенням) роблять культуру більшої позитивної динаміки, збагачують її, і тим самим культура стає більш адекватним засобом орієнтації і самозбереження людини. Саме через це дослідження полікультурності та різноманітності у 21 столітті саме в Закарпатській області і є доволі актуальним.